Темперамент дитини означає ідивідуальні особливості, що визначають її поведінку. Поняття темпераменту запропонував  давньогрецький лікар і філософ  Гіппократ у V  ст. до н.е. Цією класифікацією типів темпераментів користуються і в сучасній психології : сангвінік, холерик, флегматик, меланхолік.  В основі розуміння природи темпераменту  –  вчення  про типи нервової системи та вищої нервової діяльності. Тому не можна говорити  що у людини “поганий” чи “хороший”  темперамент (на відміну від характеру). Це біологічна основа  нашої особистості. Ознаки темпераменту наслідуються  і їх важко змінити.

Дослідження, проведені вченими  у ХІХ- ХХ ст. показали, що темперамент кожної людини дещо змінюється природним шляхом протягом життя. Причина  в тому, що на кожному віковому етапі ширина просвітів у артеріях, розмір серця і пропорції щодо судинної системи  змінюються. До того ж,  ЦНС  функціонує у зв’язку з ендокринною, гуморальною системами організму, щитовидною та статевими залозами.

Сангвінік має в основі  жвавий тип вищої нервової системи. Діти сангвініки легко пристосовуються до нових людей і оточення. Вони емоційні та  життєрадісні. По виразу їхнього обличчя легко здогадатися, який у них настрій, як вони ставляться до співрозмовника. Сангвініки довірливі і товариські, з ними приємно спілкуватися. У сангвініків практично немає ворогів, тому що вони толерантні і контактні. Можуть довго працювати без утоми, але  тільки за умов, коли робота їх цікавить, якщо ж вона не дуже захоплює – можуть все покинути не довівши до кінця.  Винахідливі, мають швидку реакцію. Легко переборюють труднощі  і допомагають їх долати іншим.

Сангвініки найбільше пристосовані до життя, оскільки сильніші,  енергійніші,  легші за інших на підйом, легко справляються із завданнями,  що  потребують кмітливості. Проте, виховуючи дитину сангвініка необхідно стежити, щоб емоційне піднесення, характерне для цього типу темпераменту, не було надто тривалим за часом, оскільки відбувається порушення нервової системи і психіки дитини, що може негативно позначитися на її здоров’ї та поведінці.

З огляду на той факт, що дитина-сангвінік легко піддається загальному настрою, потрібно  вчити її виробляти свою особисту думку і дотримуватися її. Вчити дитину виконувати навіть нецікаву для неї роботу, переконуючи  її у необхідності , що це знадобиться в житті не тільки для неї самої, а й для інших людей. Вчити виконувати не тільки прості,  легкі види діяльності, а й складні, що потребують великого зусилля над собою, концентрації волі й уваги. За неправильного виховання чи безконтрольності оптимізм і товариськість сангвініка можуть  стати, на жаль,  джерелом легковажності і  поверхневості.

Холерики – гарячі й запальні. В основі цього темпераменту – збудливий і нестриманий тип нервової системи.  Вони швидко рухаються і швидко розмовляють, розкуті , дуже компанійські люди, бойові, завзяті, але відверто вступають в суперечки і бувають агресивними. Через швидкі процеси збудження нервової системи  вони мало роздумують і відразу діють. Потреба у сні мала, проте вони завжди бадьорі. Холерики  не пристосовуються до середовища, а намагаються пристосувати оточуючих до себе. Подають багато ідей, однак розпочату справу їм важко довести до кінця. Часто обирають професії, пов”язані з ризиком .

Діти холерики схильні до  впертості, задеркуватості, бійок з однолітками, агресивності, тому дитину важливо вчити ввічливості, уміння стримувати емоції, формувати посидючість , наполегливість  і точність при виконанні завдань. Батьки повинні з розумінням ставитися  до “зривів” у поведінці холериків, не принижувати  їхньої гідності. Застосування фізичних покарань і крику до дитини холерика  неефективні. Вони остаточно розхитують  нервову систему  дитини, у якої  процеси  збудження і так   домінують  над  процесами гальмування. Якщо холерик неякісно виконав роботу, не треба сварити чи карати його, а пояснити, чому так не можна і вимагати повторного сумлінного виконання. Якщо дитина когось образила – без покарань і нотацій  навчитися вибачатися, допомогти зробити для цієї людини щось  добре і обговорити, як слід учинити наступного разу.

Дитину холерика слід поступово залучати до спокійних видів діяльності (лото, читання й розглядання книжок, малювання, конструювання), що привчають до посидючості, розвивають концентрацію уваги, зосередженість. Важливо, щоб дитина бачила зацікавленість дорослого її справами. У жодному разі не нав’язуйте   своїх бажань, не вимагайте категорично беззаперечної покори. Це викликає лише  негативну реакцію, розвиває негативізм і впертість. Дорослому необхідно вміти поступатися дитині в дрібницях. Наприклад, дозволити надягти ту сорочку, що подобається дитині, а не вам. Врахувати, що для дитини це може бути важливим, якщо її вимога не заснована на капризі. Але, якщо довелося заборонити, то робити це категорично. Цим тренуються гальмівні процеси.

Дитині слід забороняти  переважно тільки те, що заборонено й дорослому. Наприклад, не слід забороняти  розмовляти за столом під час їжі, якщо дорослі постійно розмовляють у її присутності. Діти  дуже чутливі до несправедливості. Це викликає  протест і бажання робити все на зло. Якщо дитина розмовляє підвищеним або роздратованим тоном, необхідно ігнорувати її вимоги. А на спокійний, рівний тон, увічливе прохання реагувати адекватно, задовольняючи її бажання. Не  слід застосовувати методи покарання, що позбавляють в дитини свободи руху (сидіння на стільці, стояння в кутку тощо), адже в такі моменти відбувається накопичення негативної енергії. Перед обідом  доцільно дати дитині відпочити, щоб відновити секрецію травних залоз, на які негативно впливає втома. Через це в дитини може навіть погіршитися апетит. Перед сном  краще організувати спокійні види діяльності, адже збудження негативно позначається на засинанні й сну дитини. Доцільно виробити чіткий режим виконання домашнього завдання. За необхідності змінити режим життя всієї сім’ї. Важливо пам’ятати, що поведінка кожного члена сім’ї впливає на формування характеру дитини, сприяє послабленню або зміцненню її нервової системи.

Флегматики – спокійний і малорухливий тип.  Можливо, саме вони створили приказку “Тихіше їдеш – далі будеш”. Їхньою діяльністю слід керувати, а  не підганяти. Флегматики наполегливі в роботі, доводять розпочате до кінця, але надто повільно чим дуже дратують оточуючих. Вони ретельно обдумують і планують свої дії, а рішення  приймають  послідовно і невідступно. Флегматики   малоемоційні, почуття виражають  слабко, їх нелегко розсмішити, розгнівати,але  накопичені негативні емоції дають непередбачуваний вибух гніву,  міміка одноманітна, мова невиразна. Нелегко сходяться з новими людьми та пристосовуються  до нового оточення , з труднощами змінюють звички, які зберігаються протягом довгого періоду. Тому перевиховування флегматиків – справа нелегка. В екстремальних умовах стають загальмованими, розгублюються і потребують підказки.

Дорослі позитивно реагують на вміння  дитини флегматика самостійно займатися якоюсь справою, не турбуючи дорослих, на їх  неконфліктність,   поступливість,  розсудливість. Але варто дитині – флегматику розпочати їсти, вдягатись, мити посуд, робити уроки, як дорослі з іншим темпераментом  нерідко доходять до найвищої стадії роздратування. Неправильно  карати дитину за повільність, звинувачувати в тупості, некмітливості. Наслідки такого ставлення -трагічні : в дитини виникають неврози, вона починає виконувати доручення швидко і неякісно, формується комплекс неповноцінності через постійні невдачі. Якщо ж дитинство флегматика  складається сприятливо, суспільство отримує  сумлінних , серйозних , пунктуальних, захоплених своєю справою людей, нерідко- видатних вчених. Флегматикам не притаманні бурхливі вияви почуттів, тому  часто їх вважають  байдужими, товстошкірими. Насправді ж, флегматики боляче переживають  несправедливість і, розлучення з близькими людьми, бояться змін та можуть повністю ігнорувати вимоги неавторитетної особи. З огляду на це батькам дитини під час спілкування потрібно зважувати кожне слово і дію, аби не втратити довіру у стосунках, щоб дитина не замикалася в собі.

Дорослі мають  вітати кожен вияв самостійності, непомітно допомагати у складних справах, корисно грати  в нетривалі ігри, які тренують точність і швидкість рухів, кмітливість. Змагання ж наввипередки, навпаки можуть бути шкідливими, оскільки флегматики втомлюються від тривалого спілкування і гамірних колективів. Єдине, що прискорює  діяльність цих дітей – це формування в них стійких навичок . Щоб дитина  у 1-му класі не відставала від своїх однолітків за темпами читання, письма і лічби, то  доцільно  уже з трьохрічного віку  вчити її лічити і писати, а з п”ятирічного – читати. Варто пам”ятати, що навіть доросла людина- флегматик  пише у два- ти рази повільніше за холериків і сангвініків. Ранок такої дитини потрібно планувати ще  звечора: готувати всі потрібні на завтра речі, лягати спати  і вставати  раніше, аби вчасно встигнути до дитячого садку чи школи.  Підтримувати навіть маленьку спробу дитини виявити самостійність та ініціативу. Кожну найменшу перемогу дитини над собою необхідно заохочувати.  Поступово ускладнювати завдання в іграх і вправах. Демонструвати своє спокійне ставлення до програшу в грі або до невдалого виконання якогось завдання. Дати зрозуміти, що не завжди всі дії людини успішні й це цілком нормально.

Меланхоліки – слабкий тип .Це,  як правило, дуже чутливі люди, друзі книги й природи. Мрійливі, мляві, замкнені, песимістичні. Міміка й рухи невиразні, голос тихий , рідко сміються. Настрій  часто дещо пригнічений, бо переважають гальмівні процеси нервової системи. Кожен життєвий поворот для меланхоліків — удар, бо переживають сильний страх у небезпечній ситуації. Вони дуже чутливі й вразливі. Довго пам’ятають образи, навіть невеликі неприємності виводять їх із рівноваги, можуть викликати сльози.  Нелегко  засвоюють точний розпорядок життя, колектив їх стомлює, а служба в армії для меланхоліків проходить неймовірно важко. Вони  не здатні витримувати сильне нервове напруження, швидко втомлюються, хоча   у доброму колективі здатні виявляти наполегливість і  завзятість. Уважні до людей, тактовні. Меланхоліки ніколи не бувають активістами й громадськими діячами. Вони ті, кого ведуть.  Їх часто називають диваками, бо у них надзвичайно розвинена уява. Геніїв якраз найбільше серед меланхоліків. Ці люди — індивідуалісти. Мають свій, часто оригінальний погляд. Відзначаються надзвичайною точністю й ретельністю в діяльності.

Дитині меланхоліку  в навчанні слід приділяти увагу, турботу й доброту. Головні особливості цих дітей: лякливість, нерішучість, бачення подій у темних тонах. Ці особистісні якості неможливо ліквідувати. Покарання, демонстрування дорослими постійного невдоволення тільки поглиблюють їх, розладнуючи надзвичайно чутливу нервову систему меланхоліків. Правильний виховний підхід полягає в тому, що дорослий виявляє співчуття і повне розуміння почуттів дитини, слід тактовно, глибоко й зацікавлено проникати в її духовний світ, зміцнювати віру у власні сили, виявляти розуміння її душевного стану. Виховувати волю, наполегливість і почуття власної цінності в колективі.  Уважно стежачи за  інтересами меланхоліка, потрібно заохочувати його до занять у гуртках, секціях з урахуванням його намірів, звичок та труднощів.

Меланхоліки часто відзначаються сором’язливістю. Батьки  дитини ніколи, а тим більше у цьому випадку, не мають орієнтуватися на реакцію оточуючих («Що скажуть?! Що подумають?!»), а винятково на психологічний стан своєї дитини. Соромлячи і караючи дитину, можна розвинути сором’язливість до рівня психічного захворювання. Дитині слід пояснити, що соромитися — нормальна реакція, якої не потрібно лякатися, і в кожній конкретній ситуації допомагати  знайти спосіб оволодіння собою.  У спокійній, доброзичливій атмосфері нові відомості засвоюються ними швидко й надовго. Тому створення сприятливих умов  виховання дитини — основна проблема у  вихованні  меланхоліка.

Привчати дитину до самостійності, використовуючи для цього виховні прийоми у певній послідовності: спочатку виконати якусь дію разом з дорослими, потім — під їхнім контролем, після чого — самостійно. У такий спосіб дитина навчиться поступово долати страх і труднощі. Наприклад, якщо дитина боїться переходити через небезпечне місце, спочатку слід перевести її за руку, потім — страхувати її рухи, після чого запропонувати їй зробити це самостійно. Час кожного етапу не лімітується, а встановлюється дорослим з урахуванням досягнутого дитиною успіху. Обережно ставтеся до плачу дитини. Якщо він спричинений капризом і дитина використовує його для того, щоб викликати жалість і співчуття дорослих, домогтися свого — не звертайте уваги на такий плач. Для підвищення життєвого тонусу необхідно регулярно проводити процедури на загартування та фізичні вправи.

Тип темпераменту – це вроджена якість, тому батьки повинні вміти вчасно відмовлятися від неможливих вимог, претензій і надмірних надій,  та враховувати особливості темпераменту  у вихованні дитини. Необхідно замислюватися про майбутнє дитини,  орієнтувати її з раннього дитинства на ті види діяльності, що відповідають її темпераменту й інтересам. Наприклад, хірургу потрібна сильна нервова система, а спеціальність педагога асоціюється з сангвінічним темпераментом. Слід враховувати, що в усіх дітей дошкільного віку простежується легка збудливість, у них слабка нервова система, висока нестійкість емоцій і почуттів. У 7-8-річному віці процес збудження сягає максимуму, характерного для цього темпераменту дитини. До 11-13 років переважно всі діти своєю поведінкою нагадують холериків.

Остаточно темперамент складається лише до підліткового віку. Тому дитину слід виховувати так, щоб підсилювати сильні сторони її темпераменту.